«Наші блаженної пам’яті мудреці встановили довічне правило: “Не засуджуй ближнього, доки сам не побував у його “становищі” (Авот 2:4). Але навіть ми, хто був у цьому “становищі” коли виникає потреба зрозуміти і винести вирок, починаємо спотикатися. Як могло трапитися, що мільйони людей вмирали, що їх знищували у найнеймовірніший і найжорстокіший спосіб, а світ уперто мовчав?».
Давид Кахане
Голокост ... Що це? Апокаліпсис? Чума ненависті до цілої нації? Це найстрашніші злочини "коричневої чуми" проти людства. Витончене знищення і винищування цілого народу. Це історична подія – загальнолюдська трагедія.
Вперше "голокост" як термін був використаний у першому десятилітті XX століття. У побут слово увійшло з грецьких біблійних текстів і означало "всеспалення". Його використовували по відношенню до єврейських погромів, до геноциду вірмен в Османській імперії. Пізніше, з приходом до влади Гітлера в Німеччині, була втілена в життя нацистська расова політика, заснована на концепції расової гігієни. Її суттю був поділ людей на представників вищої раси і елементи нижчих рас. Був потрібен відповідний відбір. Він висловлювався в переслідуванні, проведенні стерилізації, знищенні людей, що відносяться до групи "неповноцінних": людей з фізичними та розумовими відхиленнями, циган, слов'ян, євреїв, політичних супротивників, гомосексуалістів і представників інших меншин і груп. Цю бюрократичну, методично організовану операцію з винищування людей назвали "Голокост".
Що це за ідеологія, що вражає ретельною продуманістю і докладною розробленістю заходів, спрямованих в першу чергу на повне знищення цілого народу?
Єврейський Голокост був описаний в книгах Елі Візеля, єврейського письменника, що пройшов крізь пекло Освенціма і Бухенвальда. Після його першої книги "І світ мовчав", що вийшла в 1956 році, слово "голокост" стали писати з великої літери.
З початку дії режиму нацистів були засновані концентраційні табори, куди відправлялися євреї, цигани та інші жертви расової та етнічної ненависті. Для контролю над ситуацією створювалися табори примусової праці, гетто для єврейського населення. Для подальшої депортації людей діяли пересильні табори. Величезна їх кількість функціонувала по всій Німеччині та на окупованих територіях.
У 1938 році світ потрясли події "Кришталевої ночі". Це був скоординований погром євреїв, безліч з яких було покалічено або вбито, тисячі людей були відправлені в концтабори.
Під час війни спеціальні каральні загони, так звані айнзатцгрупи, слідували за армією з метою проведення операцій з масового знищення нижчих груп населення, включаючи євреїв і циган. На окупованих територіях сотні тисяч людей розстрілювали, відправляли в гетто і в табори смерті.
Наприкінці війни есесівці з метою запобігання звільнення Союзними військами величезного числа в'язнів переміщали їх пішими маршами і поїздами. Це були так звані "марші смерті". До 7 травня 1945 тривав подібний Голокост. Що це було? Це було навмисне знищення євреїв, яке поділялося на три етапи.
До 1940 року планувалося вирішити єврейське питання шляхом масового виселення з Німеччини та інших, зайнятих нею, регіонів. Другим етапом був початок концентрації всіх євреїв у гетто, які відкривалися в Польщі та інших східних областях, окупованих Німеччиною. Це тривало до 1942 року. Третій етап передбачав остаточне рішення єврейського питання, суть якого полягала саме в планомірному фізичному знищенні народу. Були вбиті люди, місцева культура євреїв, знищена пам'ять про цю унікальну невід'ємну частину культури Східної Європи.
У певному сенсі нацистам успішно вдалося вирішити єврейське питання. Чи можна якось зрозуміти Голокост? Що це? Антисемітизм, на той момент властивий масовій німецькій свідомості, чи злоякісна деструктивність, властива людському роду?
Якщо до тридцятих років чисельність єврейського населення становила близько 8 мільйонів, то до кінця періоду "всеспалення" вона ледь сягала 2 мільйонів чоловік. Разом з єврейським народом "коричнева чума" поховала представників і інших національностей. Були заморені голодом, закатовані і вбиті більше 31 мільйона слов'ян і до 500 тисяч циган.
Найбільші табори смерті були розташовані в Польщі. Одним з найбільш високопродуктивних з позиції технології знищення людей був табір Освенцим, або Аушвіц (німецькою мовою). Тут за один день в крематоріях і газових камерах гинули 12 тисяч осіб.
27 січня 1945 року в'язні найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі були визволені. Цей січневий день став синонімом страшного злочину проти людства в історії, і надалі був оголошений днем пам'яті жертв Голокосту.
У 2005 році в Берліні був відкритий пам'ятник жертвам Голокосту у вигляді кам'яного лабіринту, створеного з більш 2700 бетонних плит різної висоти. Проходячи між ними, помічаєш, що досить складно знайти вихід. Подібний задум П. Айзенмана, американського архітектора, виразно викликає розгубленість і тривогу. Саме їх у роки війни відчували євреї – їм нікуди було бігти, нікуди сховатися. Люди в оточенні інших людей робили безпрецедентне і масштабне знищення народу – Голокост. Що це? Як це стало можливим? Де проходила та грань, за яку не можна заходити, за якої люди переставали бути людьми?
Голокост – страшний приклад людиноненависницьких поглядів нацистів. Але скільки після нього було ще депортацій, репресій, прямого геноциду. Чи є можливість змінити що-небудь? Людська байдужість, небажання або невміння співчувати, байдужість до жорстокості, до чужого болю, утиск прав людини або цілого народу знову можуть привести до катастрофи. Кажуть, що змінити світ можна, якщо змінитися самим.
Точкою відліку, місцем, з якого починався Голокост, вважають урочище Бабин Яр в Києві.
Під час нацистської окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених: євреїв та циган – за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, „саботажників”, порушників комендантської години та інших.
Центральною подією в історії Бабиного Яру стали масові акції по знищенню єврейського населення м. Києва 29-30 вересня 1941 р. Лише за ці два дні тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв.
Дата трагедії була вибрана не випадково. На цей день - 29 вересня - в 1941 році припадало велике єврейське свято Йом-Кипур, Судний День, а наступного дня, як завжди, у православних був день Віри, Надії, Любові та їх мудрої матері Софії. Сценаристам першої серії Страшного Суду було необхідно не просто знищити приречених, але розтоптати, позбавити віри їх душі. І, що не менш важливо, остаточно розбестити душі виконавців, дозволяючи їм безкарно вбивати навіть в світле християнське свято.
Подальші розстріли євреїв проходили 1 , 2 , 8 і 11 жовтня 1941 року , коли ще було розстріляно приблизно 17 000 євреїв з київських передмість і області .
Усі два роки фашистської окупації м. Києва Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів (і поховань), до Бабиного Яру регулярно прибували криті машини з вул. Короленка, 33, — поліції безпеки та служби СД. Позбавляли життя вже не зважаючи на національність. Спершу розстрілювали. А починаючи з 1942 р. знищували тут же в газвагенах-душогубках. Тут 21 лютого 1942 року була розстріляна і похована видатна поетеса Олена Теліга, тут лежить багато українських підпільників.
В різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості людей, знищених у Бабиному Ярі, - приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч чоловік. У 1946 році на Нюрнбергському процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч чоловік, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва. Більшість тіл було спалено за наказом Німецького командування у 1943 році.
Головне питання тут, яке постає перед людством як, яким чином може дійти людина до того, щоб знищити в собі все людське і стати активним носієм тотального знищення, байдужим до страждань жертв або мовчазним співучасником майже ритуальних людських гекатомб.
Німецький філософ Теодор Адорно якось зауважив, що після Освєнциму витончена фортепіанна музика видається неможливою й абсурдною. А нобелівський лауреат Йосип Бродський стверджував, що “писати вірші після Освєнціма можна, але по іншому”.
Безпосередніх учасників і свідків тих подій стає все менше, проте цікавість до історії цієї війни не зменшується, і не тільки серед істориків та спеціалістів. Багато людей, що живуть в ХХІ віці, стараються осмислити ті страшні уроки, які піднесла війна, щоб не повторити їх.
