У ці дні виповнюється 76 років з моменту трагедії Бабиного Яру в столиці – піку масових розстрілів єврейського населення Києва. Тут 1941 року тільки за два дні, 29-30 вересня, нацисти вбили майже 34 тис. осіб. Всього ж, за різними оцінками, з 1941-го по 1943 рік на цьому місці розстріляли понад 100 тисяч осіб.
До річниці трагічних подій Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" презентував Лапідарій з могильних пам’ятників колишнього Лук’янівського єврейського кладовища, знайдених в Реп’яховому яру.
В презентації взяли участь посол Держави Ізраїль в Україні Еліав Бєлоцерковський, заступник Міністра культури України Тамара Мазур, генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Борис Глазунов, керівник Благодійного фонду «Меморіал Голокосту «Бабин Яр» Марек Сівець, Директор Департаменту культури КМДА Діна Попова, голова Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Олег Гаряга та представники єврейської громади Києва.
«Для історії важливий не лише процес її збереження, а й відновлення втраченого. Якщо наша з вами пам’ять про минуле — це фундамент історичної справедливості, то створення Лапідарію можна назвати одним із кроків на цьому шляху», - сказав генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника Борис Глазунов.
Посол Ізраїлю Еліав Бєлоцерківський зазначив, що цвинтар, надгробки якого наразі відновлюються, був "одним з центрів пам'яті про процвітаючу єврейську громаду Києва на рубежі XIX-XX століть". На ньому в 1904 році було поховано знаменитого цукрозаводчика, філантропа Лазаря Бродського. Також у грудні 1917 року поховали єврейського вченого і громадського діяча, засновника партії "Поалей Ціон" Беру Бороха. У 1963 році його перепоховали на цвинтарі Кіннернет (Ізраїль). Також на кладовищі було поховано видатного єврейського громадського діяча, лікаря-офтальмолога М.-Е. Мандельштама, видатного юриста А. Гольденвейзера.
"Усі ці відомі люди символізують квітучу культуру, яку, на жаль, було майже повністю знищено внаслідок нацистського вторгнення. Мільйони євреїв, які були вбиті нацистами та їхніми поплічниками, не знайшли ні своєї особистої могили, ні свого надгробного каменю. Вони залишилися в масових похованнях на дні ровів. Тому те, що наразі планується вшанувати їхню пам'ять, встановивши в Бабиному Яру надгробки з Лук'янівського єврейського кладовища, має глибоку символіку: вони наче заново посмертно долучаються до Київської єврейської громади, об'єднуються зі своїми попередниками і пам'яттю нащадків", - сказав Еліав Бєлоцерківський.
ЛУКЯНІВСЬКЕ ЄВРЕЙСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ: ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ
Культура народу – це надбання поколінь, що не може існувати без досвіду минулого. Вона базується на колективному досвіді народу, людства, його знаннях, уміннях, традиціях. Людині властиво зберігати в пам'яті минуле і передавати наступним поколінням. Тут відбувається глибокий і безпосередній духовний контакт людини з історією.
Історичний ландшафт України XVI–XIX ст. відомий різноманітністю етнічної та конфесійної приналежності своїх мешканців: українці, поляки, євреї, німці, росіяни, татари, вірмени та інші проживали століттями разом. Католики, православні, протестанти, юдеї та мусульмани приносили сюди свої культурні та мистецькі традиції і з плином часу переймали досвід своїх сусідів. Саме це взаємне переплетіння культур було в той час фундаментом специфічної атмосфери міста. Одним із важливих і надзвичайно цікавих носіїв культури кожного народу є цвинтар. У багатьох країнах із давньою культурою відвідування місць поховань є не менш важливим звичаєм, ніж зустріч із своїми сучасниками. Адже цвинтарі є невід’ємною частиною життя та свідченням того, що колись відбувалось на теренах нашого краю – це музеї під відкритим небом. Вони нагадують про видатних людей та інформують про історичні події, звертають увагу відвідувачів на будівельні, культурні та мистецькі особливості різних епох; пов’язують минуле, сучасне та майбутнє; у них відображається менталітет, звичаї та традиції, а також, звичайно, віра людей. Тут зберігалися таємниці рідної культури. В історії міста цвинтар часто ставав межею автентичної культури, концентрацією мистецької спадщині, яку вони нам залишили і яка належить Україні. Великим є інтерес до цієї спадщини, а також до її дослідження та наукового опрацювання, оскільки особливості культури, звичаї, традиції, поховальні ритуали євреїв, організація цвинтаря є все ще маловідомими для загалу. Цвинтарі у містах та містечках України мали свої особливості. Вони відігравали суттєву роль в ідентифікації національного складу міста, визначали габарити єврейської дільниці. Як відомо, далеко не кожна єврейська громада мала право на утримання свого цвинтаря. Проблема його появи у місті залежала від волі власника міста і, як правило, до початку XVIII ст. у більшості міст України знаходила своє вирішення.
На теренах України євреї вперше отримали привілеї, які гарантували непорушність і охорону їхніх кладовищ згідно з Каліським статутом (пол. Statut kaliski), виданим Болеславом Побожним (пол. Bolesław Pobożny) у 1264 році.
Поховальний ритуал євреїв був чітко регламентований. Кожна громада мала своє поховальне братство Хевра Каддіша, куди входили найдостойніші члени громади і яке активно займалося організацією похорону та залагодженням всіх формальностей, пов’язаних із цією сумною подією. Цвинтарі мали також свій внутрішній порядок та встановлені правила догляду.
Відома річ, що старі єврейські цвинтарі відійшли у вічність. Адже, якщо немає носіїв культури – немає й самих цвинтарів. Все ж єврейський цвинтар продовжує виконувати свою функцію, навіть якщо на ньому вже не відбуваються нові поховання. Адже ліквідація території цвинтаря та відсутність його зовнішніх атрибутів: надгробних плит, огородження, мацеб, омивальних будинків не означає зникнення цвинтаря, оскільки поховання залишилися під землею. Тому хибним у своїй основі видається твердження, що цвинтарі, які зараз “не використовуються” чи є “не діючими”, є “покинутими” чи “колишніми єврейськими цвинтарями”. Згідно із релігійними традиціями євреїв, перепоховання померлих чи перенесення цвинтарів є неможливим. Саме цією вимогою єврейські цвинтарі відрізняються від християнських, які повсякчас є “діючими” і відповідно наступні генерації дбають про своїх попередників.
Відвід землі на периферії Лук'янівки під кладовище для поховання осіб юдейського віросповідання, що відбувся наприкінці XIX ст., пов'язаний з обмеженою площею старого єврейського цвинтаря, що існував від кінця XVIII ст. у місцевості Звіринець (донині не зберігся). Міська дума мусила розглядати питання про переповнення цього некрополю «Дума доручила міському землеміру А. Терському на підставі того, що питання про відкриття нового єврейського кладовища є невідкладним, відвести нове місце. Дума вирішила, що це буде місцевість за Лук'янівською дільницею - це позбавить від необхідності перевозити померлих через усе місто, тому що більшість євреїв мешкала на Подільській, Плоскій та Либідській дільницях Києва
Наступного, 1894 р., Лук'янівське єврейське кладовище почало діяти. На його утримання відраховувалася частина коштів, що їх сплачувало київське єврейство до міської каси у вигляді інтегрального податку на вживання кошерного м'яса (так званий «коробочний збір»); збирання коштів велося також від благодійників за допомогою спеціально створеного громадського правління з нагляду за кладовищем.
Нове Лук'янівське єврейське кладовище, разом з улаштованим біля його північної частини окремим караїмським некрополем, зайняло значний простір на незабудованій місцевості, обмеженій Великою Дорогожицькою вулицею, схилами Реп'яхового й Бабиного ярів та межею Кирилівського православного кладовища, яке прилучалося до Кирилівської церкви й лікарні. На терені цього некрополя було поховано багатьох видатних юдейських діячів. На Лук'янівці упокоїлися декілька цадиків - єврейських праведників - з дуже популярної серед прихильників хасидизму на Київщині родини Тверських. Приміром, у листопаді 1902 р. на цьому кладовищі при великому скупченні народу відбулося поховання цадика з м. Макарів Давида Тверського. У вересні 1904 р. весь єврейський Київ ховав на Лук'янівці знаменитого цукрозаводчика-мультимільйонера й філантропа Лазаря Бродського. Його могилу влаштували в спеціальному склепі майже навпроти центрального входу, біля будинку для обмивання. У 1912 р. на Лук'янівському єврейському кладовищі було поховано провідного єврейського громадського діяча Києва, видатного лікаря-офтальмолога М.. Е. Мандельштамма.
За революційної доби зникла «межа осілості», що обмежувала права євреїв стосовно проживання у Києві, офіційно ствердилася єврейська громада Києва. Але революція стала в той самий час початком тотального наступу на юдейську релігію і традиції (та й на релігію взагалі). Це стосувалося й поховальних обрядів. 1 червня 1919 р. було оприлюднено декрет Раднаркому УСРР за підписом X. Раковського «О кладбищах и похоронах». Він проголошував, що «все кладбища, морги и крематории, а также организации похорон граждан, поступают в ведение местных совдепов, по отделам коммунального хозяйства». Тільки-но декрет набув чинності, як київські комунальні служби зупинили діяльність єврейських поховальних структур. Це викликало спалах обурення віруючих євреїв. Траплялися випадки затримки поховань.
Загальна площа Лук'янівського єврейського кладовища, згідно із статистичним оглядом київських кладовищ (1929 р.), складала 23,3 га.
Упродовж 1941-1943 рр. на території кладовища та поблизу неї - у Бабиному яру - розгорталися жахливі події, пов'язані з масовими вбивствами радянських громадян (зокрема, євреїв та ромів) нацистськими окупантами. Відомо, що у 1943 р. для влаштування печей з метою спалювання тіл загиблих у Бабиному яру спеціальна команда в'язнів Сирецького концтабору використала пам'ятники й металеві огорожі з єврейського кладовища.
У повоєнні роки кладовище перебувало у занедбаному стані. Утім, на його території залишалися тисячі могил та поховальних склепів (про масштаб цих споруд можна судити на підставі фотознімків 1953 р.). Остаточне рішення про знищення цього некрополя було прийняте міськвиконкомом 26 червня 1962 р. В ухвалі зазначалося, що загальну територію кладовища площею 26,9 га слід «передати Управлінню Зеленої Зони для утворення скверу та парку відпочинку», що громадянам пропонується перенести поховання на інші цвинтарі, а «надмогильні споруди, які залишаться безгосподарними (пам'ятники, плити, огради) після 1 січня 1963 року зняти та оприходувати». Рішення мотивувалося тим, що нібито кладовище «старо-єврейське - караїмське, розташоване по вул. Мельникова, №№ 82-86, закрите у 1937 році і зараз перетворилось в зарослі диких чагарників, а більшість надмогильних споруд зруйновано ще під час німецької окупації». Насправді ж існують свідчення (зокрема, у нарисі відомого письменника В. П. Некрасова) стосовно того, що планомірне знищення поховань на цвинтарі проводилося у повоєнні роки. «Известно, что немцы в порыве слепой злобы уничтожили центральную аллею. На остальные не хватило сил и желания. Остальное совершено потом. Кем? Никто не знает или молчит. Это работа планомерная, сознательная. С применением техники. Без бульдозера или трактора, а то и танка, не обойдешься». Зрештою, за наявними відомостями, з єврейського цвинтаря було перенесено близько 1500 поховань, інші десятки тисяч надгробків було знищено чи утилізовано. Окремі залишки поховальних плит і пам'ятників донині можна зустріти на схилах Реп'яхова яра.
Впродовж травня-серпня 2017 року працівниками Національного історико-меморіального заповідника „Бабин Яр” (Глазунов Б. І., Генеральний директор Заповідника; Ткачук А. П., заступник генерального директора з наукової роботи; Литвин І. І., заступник генерального директора із загальних питань; Гутор М. С., завідувач архівним відділом; Корнелюк В. П., старший науковий співробітник; Паламар З. Г., старший науковий співробітник; Золотаренко А. В., завідувач відділом Музей «Бабин Яр»; Страховчук О. Ю., завідувач відділом утримання території; Бондар С. В., робітник з благоустрою) з дна відрогу Реп’яхового яру були відкопані та підняті 45 меморіальних плит та надгробних пам’ятників. Підняті з яру меморіальні пам’ятки були відчищені та відмиті від бруду і виставлені вздовж Дороги скорботи, що веде від будівлі колишньої контори єврейського кладовища по вул. Мельникова, 44, до пам’ятного знаку „Менора”. Роботи будуть продовжені.
Таким чином, розпочато створення на території Національного історико-меморіального заповідника „Бабин Яр” лапідарію з меморіальних плит та надгробних пам’ятників колишнього Лук'янівського єврейського кладовища, яке було німим свідком трагічних подій у Бабиному Яру.
