На виставці представлені архівні матеріали, авторські ескізи, фотографії, тексти та відреставрований макет меморіалу із колекції Фонду збереження культурної спадщини АРВМ. Ці експонати документують прагнення художників осмислити й вшанувати памʼять про трагедію Бабиного Яру — і водночас свідчать про намагання радянської влади стерти або применшити її масштаб в публічному просторі.
«Повернення нам власного минулого і руйнування міфів, які створила радянська влада про Голокост, є одним зі стратегічних напрямків діяльності Національного історико-меморіального заповіднику Бабин Яр», — зазначила у вступній промові його очільниця Роза Тапанова. Вона наголосила, що конкурс 1965 року був надією для громади вшанувати жертв, проте радянська цензура лише імітувала діалог. В решті решт влада скасувала конкурс, а згодом у 1976 році, на державне замовлення було виготовлено і встановлено «Пам’ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру».
«Радянська влада переписувала історію і замовчувала факти. Ця виставка — є відтворенням нашої памʼяті. Адже, як написано на фасаді виставкового центру, той хто не памʼятає, змушений проживати свою історію ще раз і ще раз. Бабин Яр — трагічна і важлива сторінка історії України і тому йому було надано статус національного заповідника. І та діяльність, яку веде його команда, повністю відповідає нашим національним інтересам сьогодні — повертати правду про нас», - додав Бєляєв Сергій Станіславович, заступник Міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань спадщини.
Кураторська команда проєкту — Марія Мізіна, Анастасія Пасєка та Михайло Алексеєнко — розповіла про підхід до роботи з архівними матеріалами, концепцію експозиції та наголосила на актуальності теми.
«Ця виставка - результат майже піврічної дослідницької роботи, яку ми проводили у співпраці з Фондом збереження культурної спадщини АРВМ. Ми працювали з архівними матеріалами, знаходили їх буквально по фрагментах. Оцифрували частину документів, ескізів, фотографій, відреставрували макет. В процесі роботи, ми зрозуміли що цей проєкт значною мірою випередив свій час», — зазначила Марія Мізіна.
«Нам було важливо показати логіку мислення самих художників: як вони приходили до ідеї, як її формулювали, як шукали мову для того, щоб говорити про трагедію Бабиного Яру. Виставка побудована саме на цій внутрішній послідовності: документах, ескізах, текстах і спогадах», — додав Михайло Алексеєнко.
«АРВМ не просто створювали пам’ятник — вони розробляли меморіал-досвід. Їх підхід до меморіалізації базувався на глибокому дослідженні місця та контексту. І хоча проєкт не був реалізований, ми вважаємо, що він є важливим саме зараз. В Україні триває процес переосмислення того, як ми вшановуємо пам’ять. Ми шукаємо нову мову для цього — і проєкт АРВМ дає нам цінні орієнтири», — підкреслила Анастасія Пасєка.
«Під час роботи над виставкою, коли макет меморіалу вже був відреставрований, зʼявилася ідея створити фільм-маршрут. Ми використали просту візуальну мову — рух камери шляхом, закладеним у проєкті Ади Рибачук і Володимира Мельніченка. Цей прийом дозволив створити ефект занурення — своєрідну кінематографічну подорож, в якій глядач проходить цей шлях сам», — розповів режисер Олексій Радинський, чия відеоробота представлена на виставці.
Також у відкритті взяли участь представники Фонду збереження культурної спадщини АРВМ.
«Сьогоднішній публічній презентації цього проєкту передували десятиліття забуття. Проте Ада й Володимир ніколи не сумнівалися, що рано чи пізно він отримає заслужену оцінку. Ми щасливі, що Фонду вдалося зберегти і донести зусилля митців до цього дня», — зазначив Інокентій Вировий.
«Цей проєкт був першим підходом до теми пам’яті та меморіалізації, яка надалі не лише розкрилася в інших проєктах творчого тандему, але й стала визначальною рисою всього творчого спадку АРВМ», — додав Олександр Галинський.
