15 квітня у стінах Порохової вежі — найстарішої фортеці Львова — відбулася публічна розмова з командою виставкового проєкту «Бахмут. Обличчя геноциду 1942|2022», що триває у Центрі архітектури, дизайну та урбаністики. Символічно: ця виставка про два геноциди, які сталися з різницею в 80 років, проходить у просторі, що сам є свідком історичних потрясінь.
Учасниками розмови стали кураторка проєкту Марія Мізіна та художник Михайло Алексеєнко, автор ключових мистецьких інсталяцій експозиції. Розмову провела журналістка Катерина Широкопояс (Espresso TV).
«Ми не можемо говорити лише про минуле, адже трагедія відбувається просто зараз — на наших очах. Для кожного з нашої команди ця історія була пов'язана з людським, з особистими досвідом. У багатьох з команди були знайомі чи рідні, які загинули або потрапили в полон, захищаючи Бахмут. Тому для нас це місто не просто з подвійною трагедією — для нас це і особиста історія», — зазначила Марія Мізіна.
Проєкт поєднує архівні матеріали Бахмутського краєзнавчого музею, документальні фотографії з зони бойових дій та сучасне мистецтво. Один із центральних акцентів — аудіовізуальна інсталяція «Пролиті сльози».
«Центральна метафора — це монотонний біль, який відчуває кожен українець. Сльози, що ллються щодня і стають рутиною. Монотонне падіння краплі відображає весь цей ніби такий безкінечний процес. З одного боку, це таке суцільне чорне дно і біль, але коли ти підходиш, ти його проявляєш світлом в собі. І тут додаткове нашарування, якраз про те, що пам'ять про загиблих може нести тільки живі», — розповів художник Михайло Алексеєнко.
Учасники дискусії говорили не лише про форму й зміст експозиції, а й про виклики, з якими зіткнулася команда під час роботи з архівами, свідченнями, фотографіями. Особливо емоційним моментом стало усвідомлення повторення історії:
«Виставковий центр «Жива памʼять» має на меті реконструювати те, що радянська система знищувала. І, до речи, те саме намагається зараз Росія зробити. І їм це вдалося. Бо історію Бахмута, наприклад, знає дуже мало людей. Вона була прихована. А ми намагаємось її повернути. Щоб люди розуміли, чому все це відбувається сьогодні.
Найважче — коли бачиш фото 1942–43 років: шахти, в яких вбивали людей. А потім усвідомлюєш, що саме цю шахту ти бачив в новинах, там в тій шахті зараз тренується «Вагнер», зберігає зброю. Там, де був меморіал «Стіна плачу». І це відбувається знов, і тому на це, звичайно, дуже важко дивитися», — поділилася Марія Мізіна.
Проєкт відкритий для широкої аудиторії, включно з молоддю. За словами художника, важливо не недооцінювати дітей:
«Не потрібно недооцінювати дітей. З ними треба бути щирими. Звісно, певний чутливий контент треба обмежувати. Але я вважаю, дітям треба показувати й більше розповідати — це частина нашої історії. Не все можна передати словами — тоді мистецтво дає змогу зрозуміти глибину подій», — зазначив Михайло Алексеєнко.
У фіналі зустрічі кураторка виставки наголосила:
«Ми створили цю виставку, щоб люди зрозуміли природу зла.
І якщо забувати, якщо не пам’ятати, якщо не бачити зла — те, що зараз намагаються зробити, — йти зі злом знову на компроміс, то це те саме, що робили в 42–43-му, в 70-х роках. Хтось сподівається помиритися з Путіним, як колись — із Гітлером. І це все відбувається знову.
Тому цією виставкою ми показуємо, що це не працює. Що так не можна — не можна обманювати себе, бо тоді це буде повторюватися знову і знову».
🗓 Виставка «Бахмут. Обличчя геноциду 1942|2022» триватиме до кінця квітня
📍 Локація: Порохова вежа, Львів, вул. Підвальна, 4
🕛 Графік роботи: Вівторок 12:00–18:00, Середа–Неділя 12:00–20:00
🎟 Вхід вільний
Цей проєкт реалізується Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» у співпраці з Центром архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова Вежа».