20 лютого в адмінприміщенні Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» відкрилася фотодокументальна виставка "Життя - це боротьба, а боротьба - це справжнє життя", яка присвячена світлій пам’яті О. Теліги.
Ми звикли до думки, що Бабин Яр у Києві – це місце трагедії єврейського народу, і мало хто пам’ятає про те, що він був свідком останніх хвилин життя більше ніж тисячі українських патріотів. Серед тих, кого розстріляли в Бабиному Яру нацисти, хто загинув з молитвою про Україну на вустах, – Олена Теліга, яку нині називають «найвизначнішою жіночою постаттю в українській літературі ХХ століття». Німецькі окупанти знищили велику українську поетесу фізично, більшовики – нібито духовно, на п’ятдесят років сховавши в спецхранах вільне слово Теліги. Нині вулицю, яка стала її останнім шляхом, вулицю, що пролягає поруч з зловісним Бабиним Яром, названо її іменем.
Наприкінці 30-х Олена мешкає в Кракові й бере участь у підготовці похідних груп ОУН для переходу в Україну. 22 жовтня 1941 р. Теліга вже в Києві, очолює створену в листопаді 1941-го Спілку українських письменників, починає видавати журнал «Литаври», де друкувалися поезії Є.Маланюка, О.Стефановича, статті У. Самчука й О. Штуля, твори самої Теліги. На початку лютого 1942 р. розпочалися масові арешти українських активістів. Членам ОУН Ольжич наказав переходити на нелеґальне становище, Олена відповіла: «Є вищі речі від наказу! Тут мусить бути хтось, хто свідомо дивиться смерті в очі й не відступає». Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті органічно поєдналися в цій жінці. 9 лютого 1942 р. її заарештували. Чоловік Михайло не був у списках тих, за ким полювали, але він назвався літератором і став поруч із коханою. Один із катів поетеси, вражений мужністю Олени Теліги, сказав: «Я не бачив ще мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
Навіть «партачі життя», яких вона висміювала в своїх творах, схиляли голову перед силою її духу...
