27 січня Президент України Володимир Зеленський узяв участь у вшануванні пам’яті мільйонів жертв Голокосту.
Глава держави встановив лампадку біля меморіального знака «Менора» на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». «Сьогодні, як і завжди, Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв Голокосту. Ми знаємо й пам’ятаємо, що байдужість убиває разом із ненавистю. Байдужість і ненависть завжди тільки вдвох здатні творити зло», – сказав Глава держави у зверненні з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
Володимир Зеленський наголосив, що кожен, хто цінує життя, має проявляти рішучість, коли треба рятувати тих, кого прагне знищити ненависть. «Сьогодні ми повторюємо ще вагоміше, ніж раніше: ніколи знову – ненависті; ніколи знову – байдужості. Що більше народів світу подолають байдужість, то менше простору у світі залишиться для ненависті», – зазначив Президент.
У церемонії також взяли участь керівник Офісу Глави держави Андрій Єрмак, представники дипломатичного корпусу європейських країн, США та Канади. Володимир Зеленський подякував дипломатам за участь у вшануванні пам’яті жертв Голокосту.
Сьогодні, 27 січня, весь світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. І це найважчий рік для цієї дати, бо в цей самий час Україна знову страждає від агресії. Ні в чому невинні люди гинуть на полі бою, на вулицях наших міст і просто в своїх домівках. Здавалося б наш світ не ділиться на біле та чорне, в ньому багато напівтонів і нюансів. Але все це втрачає сенс, якщо стосується Голокосту. Тут не може бути нейтральної позиції чи компромісу, ти або визнаєш злочинства або виправдовуєш їх, надаєш їм нові сенси та замовчуєш правду.
Коли ти мовчиш – то автоматично стаєш співучасником злочину, таким самим злочинцем, що стоїть за всім злом. Мовчання грає на руку лише їм, тільки злочинцям і аж ніяк не жертві. Мовчання заохочує ката, а не жертву. Важко уявити, що такий страшний злочин проти людства міг відбутися в сучасному світі, не в середньовіччя а в роки, де живемо ми з вами. І що світ буде мовчки спостерігати за цим.
Ми маємо втручатися, якщо в якомусь місті життя людей та їх гідність під загрозою. Місце, де людей переслідують через їх національність, расу, релігію чи політичні погляди, має стати в цей важкий для нього час центром Всесвіту. І коли затихають голоси людей, що гинуть в цій боротьбі проти зла, мають прокинутися наші голоси. Голоси живих. Всі жертви мають знати, що вони не самотні, що ми пам’ятаємо про них.
Найважче в цих словах те, що вони не мої. І мова в них не про сьогодення. Вони належать Елі Візелю, письменнику, журналісту та громадському діячу, що отримав Нобелівську премію в 1986 році. Він зміг пережити жахіття концтаборів, де втратив майже всю свою родину і сказав ці слова на врученні нагороди в Осло.
Як бачимо весь його біль і відчай стосується наших часів так само, як і тих, що він пережив. Людство не зробило висновків з трагедії Голокосту і наша з вами пріоритетна ціль не повторити тих катастрофічних масштабів трагедії, не замовчувати злочини і пам’ятати якою ціною ми отримуємо свою свободу. Вічна пам’ять полеглим і безмежна подяка українськім воїнам, що в ці хвилини роблять все, щоб трагедія Голокосту більше не повторилася ніколи.
